Ніколетта

Ніколетта

Фотографія гравця

width=100% max-width:440px;

Титул:	Чемпіон Клубу
Провідник:	Не вказано
Дата приєднання:	Невідомо
Альтернатива:	Кінолента
Призовий фонд:	7850₴
Стиль гри:	Не вказано
01 сезон	47 місце
02 сезон	31 місце
03 сезон	6 місце
04 сезон	3 місце
05 сезон	13 місце
06 сезон	6 місце
07 сезон	7 місце
08 сезон	3 місце
09 сезон	48 місце

У шкільні роки Олександр Дашкевич захоплювався грою у Warcraft, а згодом у Defense of the Ancients. По завершенню середньої школи у рідній Ялті Олександр вступив до Київського національного торговельно-економічного університету.

З переїздом до Києва він розпочав шлях до професійної кар'єри в DotA: спочатку — у складі команди Hard Team, а згодом, у 2009 році, — у складі Planet-X. 2010 року Олександр отримав запрошення стати гравцем новоствореної команди Natus Vincere. Новій команді вдалося обіграти тогочасного беззаперечного фаворита української DotA — колектив DTS-Gaming, де грали Данило Dendi Ішутін та Іван Artstyle Антонов, які пізніше підсилили склад Na'Vi.

2011 року Олександр разом з Na'Vi став учасником першого турніру The International (Кельн, Німеччина) у дисципліні Dota 2. Команда без особливих проблем пройшла по верхній сітці турніру і стала переможцем. Призові Олександра за перемогу склали 200 000 доларів США. Після того, як Іван Антонов залишив команду, Олександр, що до того грав на позиції оффлейн, зайняв вакантне місце керрі.

Попри успіхи на теренах колишнього СНД, зокрема, беззаперечну перевагу на турнірах серії Starladder, на наступних двох турнірах The International у Сіетлі Na'Vi не змогли повторити успіх і двічі посідали друге місце, а ще на двох взагалі не потрапили на п'єдестал. Хоча склад команди зазнавав частих змін, менеджери Na'Vi тримали Олександра та Данила Ішутіна за основу колективу.

Легенда

🍥 УЧЕНЬ ДОНА ЧЕРЕПА

Звістка про повернення дона Черепа лунала на усьому Західному узбережжі. Король кримінального світу, про якого вже почали забувати «діди» й ледве памʼятали новачки, повертався додому.

Повертався нібито не сам, а зі своїм новим учнем та майбутнім спадкоємцем цілої імперії, яка знаходилась в достатньо хиткому становищі. Дону Черепу доводилось знатно платити своїм капореджіме, щоб ті залишились служити саме йому. Справи йшли геть погано. Єдине, що тримало його на плаву - це колись здобутий авторитет. Хоча він не був вже «першою людиною» в Емсіті, скоріше - «пʼятою».

Всі розуміли, що Череп їде домовлятися, а як інакше можна розцінювати запрошення, який отримав кожен з нинішніх володарів своєї частки колись величезної імперії.

До запланованої зустрічі залишався місяць. Місяць, щоб створити шедевр, від якого неможливо було б відмовитися. Саме така задача була поставлена перед Екзо де Ґорбом.

Створити отруєний десерт не є складністю: додаєш отруту в начинку, начинку в кекс - готово. Складність була зробити так, щоб кожен з запрошених гостей хотів його зʼїсти, відкинувши всі сумніви.

Here at the Bridge whether rain or fine We can shine all the time Home or away, come and see us play You’re welcome any day

Наспівував собі Екзо, готуючи новий «шедевр». Екс-машиніст слідкував за процесом. 4 тижні тривав пошук ідеального десерту. 4 тижні тривала підготовка Екзо до місця дона в Мікіт-Таун. Череп розповів йому все: всі історії про Емсіті, золото, вагони, шерифа та Джорджа Ґеккерна. Екзо готував та готувався. Щось було у них спільне, але зі сторони здавалося, що це лише спокій та любов до футболу.

Після сотні невдалих кулінарних спроб та тисячі розмов про кримінальний світ, задача була виконана. Дон Череп відчув цей момент, коли й сам захотів скуштувати отруєний мафін, який колишній учень пана Захера демонстрував йому в черговий раз.

12/23/1890, 14:27

Навколо маєтку дона Черепа вишикувалась охорона, кеби та одинокий Benz Patent-Motorwagen. Все місто знало, що тут відбувається. Кінних екіпажів ставало дедалі більше, а разом з тим й донів та їх консільєрі, які крокували до парадного входу. Всі прибули вчасно крім самого дона Черепа. Але такий й був план. Гостей попередили, що паром затримується, тож доведеться зачекати. Поки гості помирали від очікування й відмовляли своїм очам розглядати столи завалені їжею, в хід пішли офіціанти: тримаючи срібні тарілки на своїх плечах, вони проходили повз кожного гостя. Донські руки потягнулись до чорних мафінів. Встояти було неможливо.

Коли комісури губ потемніли від чорних крихт, до зали зайшов Екзо де Ґорб й почав свій спіч:

“Вот.. я не знаю, що Вам сказати... Урочисті промови - це не мій коник. Чорний мафін - це трійло. Тепер я кермач Західного Узбережжя.”

Екзо завершив. Він знав, що сказав це у влучний момент, точно розрахувавши час. Як по сценарію, дони та їх соратники почали корчитися від болю та падати на підлогу. На це було важко дивитися, але він дивився. Дивився допоки всі крім нього не впали на коліна.

У місті з'явився новий дон. Екзо прямував до дверей, щоб оголосити про появу нового лідера, але двері хтось вже привідкрив, жіноча наманікюрена рука проштовхнула дверцята далі:

Я не поняла. Що це таке відбувається?!