| Титул: | ЧК х2 |
|---|---|
| Провідник: | Демон |
| Дата приєднання: | 04.02.2023 |
| Альтернатива: | дон Череп |
| Призовий фонд: | 4840₴ |
| Стиль гри: | Спокійний |
| 01 сезон | 7 місце |
| 02 сезон | 1 місце |
| 03 сезон | -- місце |
| 04 сезон | -- місце |
| 05 сезон | -- місце |
| 06 сезон | -- місце |
| 07 сезон | -- місце |
| 08 сезон | -- місце |
| 09 сезон | -- місце |
Символ MCC. Був одним з перших, хто підтримав відродження спільноти. Свою першу гру в мафію пан Механік зіграв онлайн - це сталося 1 лютого 2023 року. Цікавим є те, що зайшовши у відкрите лобі разом з пані Маленою, він запитався про місце, де можна пограти виключно українською. Тож свою другу гру в житті він вже грав MCC. Провідником виступила пані Малена.
Одразу в перших іграх показав, що володіє неабияким потенціалом. Потрібен був лише час. Головною його тодішньою проблемою був тиск з боку досвідчених гравців, але легендарний Ten's Game зробив його одним провідним гравцем Mafia Closed Circle. Зменшення тиску дозволило Механіку проявити себе в повній мірі та завоювати титул Чемпіон Клубу двічі.
Титули в MCC
I сезон. Фінал. (2023)
MCC. I сезон. Фінал (2023)- MCC. II сезон. Рейтинг (2023)
- MCC. II сезон. Фінал (2023)
Легенда
Частина 1
Пройшло два роки після останніх подій нашої оповіді. Отто фон Бісмарк подав у відставку, Вінсент ван Гог завершив життя самогубством, а дон Череп вже другий рік поспіль переховувався у Верхній Силезії, шукаючи спосіб повернутися в свій рідний Мікіт-Таун.
Його зупиняв не тільки страх померти від руки якогось умовного Ґеккерна, а й те, що все Західне Узбережжя тепер було під контролем різних кримінальних угрупувань, а ті в свою чергу були в руках «хрещених батьків».
Він був певен, що як тільки його нога торкнулася би берегів США, то всім довелося б рахуватися з ним, бо керувати на відстані явно було справою неліквідною. Він почав пошуки людини, яка змогла б замінити поточного консільєрі. Це мала би бути така ж людина, як він - спокійна, виважена та максимально не емоційна, ніби зранку до вечора приймає Біфрен. Зовнішній вигляд не мав значення: необовʼязково лисого, можна хоч узбека з бородою.
Тим часом, десь недалеко від Прусії на теренах тодішньої Цислейтанії, Екзо де Ґорб записався до списку учнів Франца Захера вивчати кондитерське ремество.
Молодий, спокійний та виважений Ґорб з дитинства мріяв стати кондитером, щоб частувати імператорів своїми гуґельгупфами та апфельштруделями. Й рік стажування у пана Захера майже наблизив його до здійснення мрії. Якби не цей день, конфлікт, зустріч, мафін.
Наприкінці «навчального року» в Hotel Sacher була запланована урочиста подія, яка стосувалася виключно учнів кондитерського цеху. Запрошення отримали лише представники елітарного класу: кожного гостя мав індивідуально обслуговувати учень пана Захера. Й навмисно не придумати, але так доля й звела їх разом.
Тільки не кажіть, що не знали про таємну пристрасть дона Черепа до всього солодкого. Думаєте, як він потрапив до стоматологічного кабінету.
Дон Череп «купив квиток на випускний» в Hotel Sacher ще з місяць тому, й майже забув про це, якби по обіді його шлунок не розривався від голоду. Прибувши в готель, він вмостився за столик й почав дивитись, що йому пропонують обрати захерівці.
Мене звати Екзо де Ґорб, сподіваюсь, я буду максимально корисним.
Меню було досить прозаїчним. Воно складалось з десяти десертів: одна позиція була дуже непоказною й вибивалася серед усіх. Здавалося, що її помітить навіть сліпий.
Один чорний мафін.
Через декілька хвилин тарілка стояла перед очима Черепа. Рука потягнулась до мафіна. Вкусивши, Череп відчув ненависть до всього солодкого: сухе, тверде, одночасно надто солодке та надто гірке.
ЩО ЦЕ ЗА ЛАЙНО!?
Екзо де Ґорб, який стояв в п'яти метрах від столика, підійшов ближче до свого гостя. Череп галасував як навіжений. Виливав бруд. Гупав по столу. Таким, як сьогодні, його ніхто ніколи не бачив. Ґорб був спокійним. Складалося таке відчуття, ніби говорять зовсім не до нього, а кудись повз.
ЦИМ МАФІНОМ МОЖНА ВБИТИ!
"Мафін", "Мафія". "МАФІН", "МАФІЯ". "Вбити"! Нейрони одразу розкрутили асоціативний ряд дона Черепа, перетворивши складну думку в геніальну: ПОКВИТАТИСЬ З БОССАМИ МАФІЇ МАФІНАМИ! Звісно ж, отруєними! Геніально! Він ще раз подивився на мафін, а потім на Екзо, який стояв вже тут десять хвилин, очікуючи поки той заспокоїться. Він зрозумів, що це був ідеальний претендент для втілення його плану.
Хлопче, про тебе будуть писати легенди.
Частина 1
Мікіт-таун можливо б й далі залишився непоміченим містечком, але поява першої трансконтинетальної залізниці на заході США змінила подальшу історію міста.
Ставши «ключовою зупинкою», або навіть логістичним та географічним центром всіх сполученнь, невеличкий на перший погляд Мікіт-Таун потребував особливого нагляду. Повз місто проходили потяги, вагони яких були набиті нікелем, золотом, сріблом, алюмінієм та й ще незрозуміло чим, але точно тим, що можна було трансформувати у «великі гроші». Тому й наглядати за перевезеннями поклали місцевого шерифа трішки похилого віку, а машиністом назначили молодого парубка, справжнє ім‘я якого вже наврядчи хтось згадає.
Патлатий, злегка пухкий та вічно з небритою бородою, той «машиніст» виконував одну й ту саму задачу: перетягувати вагони з Мікіт-Таун до Емсіті. Тривало це декілька років, шериф міста дедалі старів, а парубок змінювався на очах.
В голову його все частіше залітала думка про те, що один такий потяг міг би збагатити його назавжди. Ця думка не давала йому спокою. Він схуд. Борода зникла під дією леза, разом й з усім волосям на голові. Відображення у дзеркалі було схоже на античну скульптуру до якої прикріпили людський череп. I am Skull Face. Я - ЧЕРЕП. Подумав він. Треба було діяти.
Тієї ж ночі в Мікіт-таун сталася пожежа, згоріло декілька будинків, в одному з яких жив старий шериф. Можливо це випадковість, а можливо, це було зроблено для того, щоб додати мотивації. Мотивація - це те, що дуже полюбляв Череп, тому було б не дивно, якби це виявилось частиною його плану.
На щастя, зранку стало зрозуміло, що ніхто не постраждав. Шериф теж вижив після пожежі, хоча це й було потрібно нашому герою. Засмучений горем шериф не міг й подумати, що до нього звернеться «той молодий парубок» з пропозицією, яка врятує йому життя, або як мінімум, компенсує втрату будинка.
Пропозиція полягала в тому, щоб розвантажити один з вагонів, який прямував до Емсіті, а цей злочин скинути на вигадану «банду». Банди не були рідким явищем на Дикому Заході.
Шериф погодився, його емоції були затмарені втратою дому, а слова Черепа здавались йому спокійними, виваженими та дуже переконливими. Переконати шерифа у своїй правоті було найлегшим пунктом подальшого плану.
Череп й досі пам’ятає, той перший потяг, який він «пограбував»: FR-WD-199-8, вагони якого були вщент заповнені золотом. Коли потяг почав перевіряти шериф з Емсіті, то в одному з вагонів було знайдено записку «This is fate» (це - доля).
Місцеві одразу вигадали «вигадану» банду, яка грабує потяги й залишає лише лаконічне послання. Наврядчи ось цей бідний машиніст, який поруч з шерифом Емсіті здивовано дивився на порожній вагон, був в чомусь винний.
Роки минули. Шериф Мікіт-таун вже давно помер, а Череп маючи за ці роки вдосталь грошей вже давно заволодів «іншими» шерифами, а разом з тим й владою на західному узбережжі. Він підкуповував місцевих «шерифів», клав на місця своїх машиністів, наймав імігрантів з Італії для розвантаження та транспортування вагонів, а ті шанобливо називали його «Дон».
Мало, хто знає, чи є ця історія вигадкою чи досканолою біографічною довідкою, але переконливо можна сказати, що життя дона Черепа могло бути інакшим, якби не та пожежа в будинку шерифа. В будь якому випадку, саме доля привела його до золота.
Частина 2
Події, свідком яких став читач першої легенди, розгортались у період 1871-1888 роки. Колись, а точніше 17 років тому, простий машиніст закинув своє минуле покликання, й скориставшись кволістю місцевого шерифа, зробив місто Мікіт-таун своєю власною резиденцією, а разом з тим й кримінальним центром Західного Узбережжя.
Розкинувши свої тенета вздовж всіх західних штатів, він почав сумніватись у непохитності цієї імперії. Його охопила тривожність. Й хоч за цей значний проміжок часу Череп обзавівся послугачами, лакеями, капореджіме та елітним житлом з видом на залізничну дорогу, небезпечні думки не покидали його сивої й водночас лисої голови. Постійна самотність - це був єдиний спосіб, який він міг віднайти для самозахисту. Самотність була викликана бажанням сховатись від тих, хто бажав заволодіти його всевладдям та зайняти його місце. А таких було вдосталь, як мінімум він думав, що вороги оточили його: вони були попереду нього, позаду нього, зліва, й навіть..
“Раз-м! Й загострене лезо відкрило дверцята твоєї сонної артерії..”
В той період тривоги Череп дуже часто порівнював свою емоційно-приховану зачіску з тією, яку мав Едвард Х. Севедж на своєму автопортреті. Це була його улюблена з тих дев’яти картин, що нависали в вузькому коридорі, який вів від вітальні до перлини маєтку - величезної бібліотеки площею в 242 квадратних метри. Саме це місце стало відрадою для хлопчика машиніста на декілька років.
Усамітнившись Череп займав себе новим винаходом Еміля Берлінера - вініловими платівками. Під звучання гурту Stop the Silence, він цілодобово проводив свій час за читанням книжок, рухаючись почергово від звичайних романів до квантової фізики (примітка автора - насправді “квантова фізика” ще не набрала обертів в ті роки, тому Череп мав лише умовне уявлення про електрони, протони та інші елементарні речі). Він таки знайшов відповідь на питання, якого ніколи не клав перед собою.
Тисячі книжок були зайвими, у місцевій газеті, яка випадково потрапила до рук головного героя, зʼявилась статя про успіхи американського магната Ендрю Карнеґі, той й став прикладом для Черепа. Стало зрозуміло: все, що потрібно було - легалізувати свій бізнес. Віднині, не «дон», а «магнат». Це можна було зробити за дві ітерації й можна перестати боятись всяких американських психопатів навколо себе.
Череп взявся за реалізацію плану, ще трішки й він відійде від справ, й займе своє місце по той бік закону, й стане недосяжним. Джордж це відчував. У Джорджа Ґеккерна, 17-ти річного парубка з ірландським корінням, залишилось дуже мало часу, щоб втрутитись в долю, фатум, рок (або інше слово) дона Черепа. Дуже мало часу, щоб помститися за свого батька.
Частина 3
Джордж Ґеккерн був пізньою й одначасно єдиною дитиною. Він з'явився в переломний момент для Мікіт-Тауна, в період становлення дона Черепа.
Народившись в родині колишнього шерифа Мікіт-Тауна, він відчував якийсь внутрішній обовʼязок захищати місто й інколи йому здавалось, що він ніби як прикриває справжнього шерифа, слідкуючи за тим безладом, який коївся в місті. В його очах цей “перший” шериф був для нього якимось колосальним потоком енергії: стабільно зарядженим та позитивним. Все було не так.
На жаль, він не розумів, що той вже давно був охоплений злочинними тенетами дона Черепа, а Мікіт-Таун й взагалі був центром кримінального світу.
Ґеккерн з юних років був досить хоробрим, й не пропускав в свій бік жодної образу. Зазвичай все закінчувалось жартівливою дуеллю з кривдником на світанку. Роки йшли, Джордж подорослішав, а вулиці Мікіт-Тауна розповіли йому про справжню історію його батька та дона Черепа. Юнацький максималізм не дозволяв йому припустити того, що його батько прийняв неправильне рішення. Він бачив долю батька: втрата репутації, бідність, яка послідувавала за цим, а з часом й відверта зневага до екс-шерифа, який створив справжнього монстра. Кривдником був дон Череп, якого неодмінно треба викликати не на жартівливу дуель. Шкода тільки, що це була недосяжна ціль. Череп відійшов від справ, заховавшись в своєму маєтку задовго до того, як Джордж дізнався всю правду. Є шанс, що вони навіть ніколи не бачились, бо фантазуючи про дуель (а ці фантазії могли тривати й 12 днів поспіль), його уява ставала маренням, де на світанку навпроти Джорджа стояв не “білий з лисою головою”, а - кудрявий чорношкірий.
Звучить досить поетично, але й досі недосяжно. Джордж довго думав над тим, як скоротити відстань до кривдника: йому здавалось, що достатньо було зробити ЛИШЕ ОДИН КРОК. Осяяння прийшло до нього в місцевому барбершопі, єдиному на весь Мікіт-Таун, який окрім ролі звичайної цирульні, ще й виконував роль стоматологічного кабінету. Допоки майстер рихтував його зачіску, Джордж винайшов план.
(Примітка автора - можливо, якби події розгортались би в наш час, то Джорджа більше б надихнула серія «Uneasy Lies the Crown» одного відомого детективу, але в 1888 році вона ще не вийшла.)
Отож, Ґеккерну треба було лишень знайти наперстянку й подолати нелегкий шлях для здобуття нового ремесла.
Частина 4
Влаштувавшись помічником стоматолога в єдиний місцевий барбершоп, Ґеккерн став чекати візиту дона Черепа. Він був певен, що рано чи пізно це мало статися, а його план по ліквідації Черепа був ідеальним.
Джордж навчився робити швидкодіючу отруту з наперстянки, яку можна було з легкістю запхати в будь яку з пломб й почав кожен день жити з єдиною думкою: «Скоро він прийде».
Й він прийшов. Візит був призначений на недільний ранок, тож з ночі Ґеккерн не спав, уявлячи, як пломба з наперстянкою за лічені хвилини вбʼє Черепа, й той помре у стоматологічному кріслі. Для більш прозаїчного ефекту 17-ти річний антагоніст уявив, як дон відхилить голову й виявить на стелі кривавий напис «IT’S FATE». Тож перед самим візитом він взяв драбину й відерце червоної фарби, щоб накалякати роковий напис.
Джордж готовий був чекати цього візиту роками, але це сталося рівно через 40 днів після його працевлаштування. Була неділя, був ранок. Череп прибував до барбершопу. Джордж побачив, як декілька капореджіме вишукувались перед вітриною, двоє з них зайшли в середину й стали ліворуч та праворуч від стоматологічного крісла. Лікар чекав. Ґеккерн теж.
І ось Череп вже в кріслі. Отрута в руках лікаря. Пломба на зубах Черепа. Посмішка на обличчі Джорджа. Краплі червоної фарби на плечах капореджіме.
Капореджіме підняли очі догори, Череп зробив це трішки раніше: читаючи напис на стелі, він переферійним поглядом помітив жах в очах молодого парубка, який в декількох метрах стояв від крісла. Краплі не застиглої фарби продовжували плюватися на всіх, хто був внизу.
Забагато червоноти - це смерть.
Череп, не роздумуючи вистрибнув з крісла, та одночасно почав випльовувати пломбу, відриваючи її пальцями з рота. Джордж почав стрімко тікати.
СХОПІТЬ ЦЬОГО ДАНТЕСА!
Примітка автора: судячи з усього, Череп намагався сказати «дантиста», але мабуть плюватися з пальцями у роті трішки впливає на дикцію.
Схопити Джорджа «Дантеса» Ґеккерна так й не вдалось. Парубок втік. Але Череп в той день зрозумів, що це була точно не єдина людина, яка хотіла скинути його з пʼєдесталу кримінального світу. Треба вміти делегувати та відпочивати. Так він й зробив.
Наприкінці року, Череп передав папку з дорученнями своєму консільєрі, а сам взяв один квиток на пароплав до Європи, а точніше - до Прусської Імперії. Саме це місце мало би надихнути на роздумі про своє життя та майбутнє. Місце короля залишилось вільним.
Частина 2
🍥 УЧЕНЬ ДОНА ЧЕРЕПА
Звістка про повернення дона Черепа лунала на усьому Західному узбережжі. Король кримінального світу, про якого вже почали забувати «діди» й ледве памʼятали новачки, повертався додому.
Повертався нібито не сам, а зі своїм новим учнем та майбутнім спадкоємцем цілої імперії, яка знаходилась в достатньо хиткому становищі. Дону Черепу доводилось знатно платити своїм капореджіме, щоб ті залишились служити саме йому. Справи йшли геть погано. Єдине, що тримало його на плаву - це колись здобутий авторитет. Хоча він не був вже «першою людиною» в Емсіті, скоріше - «пʼятою».
Всі розуміли, що Череп їде домовлятися, а як інакше можна розцінювати запрошення, який отримав кожен з нинішніх володарів своєї частки колись величезної імперії.
До запланованої зустрічі залишався місяць. Місяць, щоб створити шедевр, від якого неможливо було б відмовитися. Саме така задача була поставлена перед Екзо де Ґорбом.
Створити отруєний десерт не є складністю: додаєш отруту в начинку, начинку в кекс - готово. Складність була зробити так, щоб кожен з запрошених гостей хотів його зʼїсти, відкинувши всі сумніви.
Here at the Bridge whether rain or fine We can shine all the time Home or away, come and see us play You’re welcome any day
Наспівував собі Екзо, готуючи новий «шедевр». Екс-машиніст слідкував за процесом. 4 тижні тривав пошук ідеального десерту. 4 тижні тривала підготовка Екзо до місця дона в Мікіт-Таун. Череп розповів йому все: всі історії про Емсіті, золото, вагони, шерифа та Джорджа Ґеккерна. Екзо готував та готувався. Щось було у них спільне, але зі сторони здавалося, що це лише спокій та любов до футболу.
Після сотні невдалих кулінарних спроб та тисячі розмов про кримінальний світ, задача була виконана. Дон Череп відчув цей момент, коли й сам захотів скуштувати отруєний мафін, який колишній учень пана Захера демонстрував йому в черговий раз.
12/23/1890, 14:27
Навколо маєтку дона Черепа вишикувалась охорона, кеби та одинокий Benz Patent-Motorwagen. Все місто знало, що тут відбувається. Кінних екіпажів ставало дедалі більше, а разом з тим й донів та їх консільєрі, які крокували до парадного входу. Всі прибули вчасно крім самого дона Черепа. Але такий й був план. Гостей попередили, що паром затримується, тож доведеться зачекати. Поки гості помирали від очікування й відмовляли своїм очам розглядати столи завалені їжею, в хід пішли офіціанти: тримаючи срібні тарілки на своїх плечах, вони проходили повз кожного гостя. Донські руки потягнулись до чорних мафінів. Встояти було неможливо.
Коли комісури губ потемніли від чорних крихт, до зали зайшов Екзо де Ґорб й почав свій спіч:
“Вот.. я не знаю, що Вам сказати... Урочисті промови - це не мій коник. Чорний мафін - це трійло. Тепер я кермач Західного Узбережжя.”
Екзо завершив. Він знав, що сказав це у влучний момент, точно розрахувавши час. Як по сценарію, дони та їх соратники почали корчитися від болю та падати на підлогу. На це було важко дивитися, але він дивився. Дивився допоки всі крім нього не впали на коліна.
У місті з'явився новий дон. Екзо прямував до дверей, щоб оголосити про появу нового лідера, але двері хтось вже привідкрив, жіноча наманікюрена рука проштовхнула дверцята далі:
Я не поняла. Що це таке відбувається?!